Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри? Якщо дозволяти, то з якого віку? І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення

Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

Як ставитися до комп'ютерних ігор?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині. Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк летко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років).Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.

Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБЕН ПСИХОЛОГ ?

Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчальні ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.

А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період). Що відбувається в ці моменти? Віковий криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів.

Капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.

Що роблять дитячі психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

• Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалюват. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

• Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам'ять, посидючість, логічне та образне мислення - в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес - Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.

Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

• Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Наступним напрямком роботи є просвітницький – регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) — це уповільнення темпів

розвитку, що виражається у недостатньому загальному запасі знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидко­му пересиченні інтелектуальною діяльністю.

Причин затримки психічного розвитку багато, серед них зокрема:

• спадковість;

• несприятливі умови виховання;

• тривалі хвороби у ранньому дитинстві, які виснажують ма­люка;

• порушення функціонування головного мозку, пов'язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку внаслідок патології пологів, травм тощо.

Значення раннього діагностування та корекції ЗПР

Затримка психічного розвитку в дитини викликає у багатьох батьків розгубленість та неспокій, часто вносить у родинну атмосфе­ру напруженість та тривожність, провокує розлад між подружжям, між батьками й малюком, інколи навіть призводить до неусвідомленого неприйняття дитини батьками. У такій сім'ї дитина почуваєть­ся незатишно. Батько її недолюблює, бо дитина не виправдовує спо­дівання на те, що виросте кмітливою та фізично вправною. Матір дуже часто дратується через хворобливу розгальмованість, неспокій дитини, але зрештою почувається винною через власну неспромож­ність позитивно впливати на неї.

У дитячому садку дитина з ЗПР також може почуватися не­затишно. Адже часто її не розуміє вихователь. Він може ігнорувати таку дитину або дратівливо ставитися до неї як на заняттях, так і у повсякденній діяльності. Особливості поведінки, зумовлені хво­робливими проявами нервової системи, дорослі часто сприймають як невихованість та впертість. Таку дитину, зазвичай, ображають ровесники, не хочуть з нею гратися. Як наслідок, у дитини накопи­чується негативний досвід спілкування з найближчим оточенням, який породжує тривожність, страх, депресію, що ускладнює і без того хворобливий стан.

Види допомоги дітям із ЗПР

Психологічна — її надають не лише практичні психологи, а й педагоги, соціальні працівники, лікарі — психіатри, психотерапевти, психоневрологи Педагогічна — передбачає надання допомоги батькам у вихованні дітей із ЗПР. Педагог аналізує з батьками ситуацію, що склалася, й розробляє програму заходів, спрямованих на її подолання — педагогічну корекційну програму Діагностична — дає уявлення про стан розвитку дитини та змогу корегувати її подальше навчання Соціальна — її надають соціальні педагоги й соціальні працівники.

Медична й реабілітаційна — зусилля спеціалістів (психоневрологіє, фахівців з лікувальної фізкультури, масажу, фізіотерапії тощо), спрямовані на лікування й медичну реабілітацію дітей із ЗПР Логопедична — спрямована на розвиток мовлення дітей

• недорозвинені мовленнєві функ­ції — відсутність фразового мовлення, обмежений словниковий запас, неправильна вимова, утруднен­ня мовленнєвого відтворення;

• не сформовані навички самооб­слуговування — дитина не може само­стійно одягнутися, неохайна, не вміє користуватися ложкою, серветкою тощо;

• низький рівень розвитку пізна­вальних процесів — сприймання, пам'яті, уваги, уяви, мислення;

• низький рівень і темп розвитку ігрової діяльності — примітивність та одноманітність ігрових дій;

• незрілі моторні функції — вияв­ляються у недорозвитку загальної та дрібної моторики;

• негативні прояви поведінки.

Для дитини дошкільного віку із ЗПР характерними є:

• недорозвиток ігрової діяльності — дитина не приймає пропоновану їй ігрову роль, не дотримується правил гри, віддає пе­ревагу рухливим іграм. У процесі сюжетно-рольової гри така дитинадіє з ігровим матеріалом стереотипно, стикається з труднощами при виконанні окремих ролей;

• недостатня пізнавальна активність, швидка втомлюваність, виснажуваність, які серйозно гальмують ефективність розвитку і навчання дитини. Швидка втомлюваність призводить до зниження працездатності, що негативно впливає на засвоєння знань;

• нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;

• недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці. Дитина не розуміє, як слід поводити­ся з дорослими, може бути нав'язливою. Такій дитині складно дотри­муватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо.

Система психологічної допомоги дітям із ЗПР

Система психологічної допомоги дітям із ЗПР містить такі складові:

• психологічна діагностика;

• психологічне консультування;

• психологічна корекція;

• психологічний супровід;

• психологічна підтримка.

Складові цієї системи взаємопов'язані між собою, але кожна з них має свою специфіку й змістову спрямованість.

Психологічна діагностика дітей дошкільного віку відбувається у формі психометричного тестування, нейропсихологічного обсте­ження, спостереження тощо. Клініко-психологічне обстеження ді­тей із ЗПР має певні труднощі, які обумовлені наявністю у більшості дітей мовленнєвих, емоційно-вольових і, нерідко, сенсорних та рухо­вих порушень. Сам процес діагностики проходить у формі ігрової ді­яльності, що доступна дитині. Особливу увагу під час обстеження ми приділяємо розвитку сенсорно-перцептивних функцій.

Психологічне консультування — один із способів психологічної допомоги, що має рекомендаційну спрямованість.

У ході психологічного консультування ми ближче знайоми­мося з батьками дитини, обираємо засоби і методи консультуван­ня з урахуванням інтелектуального й психічного потенціалу дитини; розв'язуємо конкретні завдання, активізуючи батьків і дітей; допомага­ємо дітям і батькам усвідомити свої психологічні проблеми і адекватно розв'язувати їх; домагаємося встановлення довірчих взаємин між усіма учасниками консультативного процесу (батьки — психолог — дитина).

Практичний психолог узагальнює досягнуті результати й обго­ворює з батьками подальші плани роботи з дитиною.

Психологічна корекція — це сукупність педагогічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень у психічному й фізичному розвиткові дитини. Корекційна робота з дітьми із ЗПР, залежно від форми затримки, спрямована на стиму­ляцію їхньої пізнавальної активності, розвиток контролю, оптимізації кінетичних й інтелектуальних функцій.

Психологічний супровід дітей із ЗПР, які відвідують дошкільний заклад, ми здійснюємо, створюючи комплексну систему психолого-педагогічних умов, що допомагають успішній адаптації, реабілітації й особистісному зростанню дитини у соціумі — в умовах дошкільно­го закладу і сім'ї.

Психологічна підтримка передбачає як психологічну підтримку батьків та інших родичів дітей із ЗПР, так і психологічну підтримку самих дітей.

Психологічну підтримку батьків ми спрямовуємо на:

• зниження емоційного дискомфорту, пов'язаного із затрим­кою психічного розвитку дитини;

• підтримування впевненості батьків у можливостях дитини;

• формування у батьків адекватного ставлення до проблем ди­тини;

• формування адекватних батьківсько-дитячих стосунків і сти­лів сімейного виховання.

Основні напрями психологічної корекції ДОШКІЛЬНИКІВ із ЗПР

Складна структура інтелектуального дефекту у дітей із затрим­кою психічного розвитку потребує диференційованого підходу до психологічної корекції. Під час складання психокорекційних про­грам ми враховуємо вік дитини, форму ЗПР, ступінь важкості, спе­цифіку порушення психічних функцій.

Здійснюючи психокорекцію до­шкільників із ЗПР, ми керуємося принципом діяльнісного підходу — процес психокорекції організовуємо у тій діяльності, якою володіє дитина. Скажімо, якщо у дитини несформована ігрова діяльність, то роботу з нею проводимо у контексті предметно-практичної діяльності.

Другим важливим принципом, на який ми спираємося, є комплек­сний підхід до психокорекції. Дотри­муючись цього принципу, практичний психолог тісно взаємодіє з виховате­лями, батьками, логопедом, інструкто­ром з фізкультури.

Третім і найбільш важливим є іє­рархічний принцип психокорекції. Відповідно до нього ми орієнтуємося не лише на рівень актуального розвитку, але й на зону найближчого розвитку дитини.

Як показали дослідження науковців та й власні спостереження вихованцями, у дошкільників із ЗПР зазвичай, порушуються сенсорно перцептивні процеси. Це проявляється, зокрема:

• у недорозвитку цілісності сприймання;

• у повільному темпі впізнавання предметів;

• у проблемах узагальнення сенсорних сигналів.

Сам процес корекції здебільшого відбувається у процесі на­вчання дітей продуктивним видам діяльності: конструювання, ма­лювання, ліплення, аплікації.

Основними напрямами психологічної корекції дошкільників із ЗПР

• організація спеціальних корекційних впливів:

- формування графічних умінь та навичок;

- навчання конструювання;

- розвиток пізнавальних процесів;

- корекція емоційних порушень;

• зміцнення соціальної позиції дітей у колективі однолітків і в сім'ї;

• формування адекватної самооцінки, самостійності та активності;

• діагностика і корекція стилів сімейного виховання;

• залучення батьків до корекційної роботи та надання їм відповідних рекомендацій.

Консультаційна робота з батьками

Успішність корекції розвитку дітей із ЗПР залежить від того наскільки вдається залучити до цього процесу сім'ю.

Адже часто такі батьки через брак знань не розуміють проблем дитини і займають пасивну позицію або вживають хибних заходів, тим самим поглиблюючи на­явні проблеми. Тому значну роль у психолого-педагогічній просвіті батьків відіграють практичний психолог і вихователі дошкільного закладу.

Консультаційну роботу з батьками проводить практичний психолог. Зазвичай ми розпочинаємо цю роботу з обстеження дити­ни у присутності батьків. Спостерігаючи цей процес, батьки бачать ті труднощі, яких зазнає дитина. Вони переконуються у тому, що справа не лише у лінощах, неорганізованості, небажанні вчитися, а й у надмірній стомлюваності, неможливості концентрувати увагу, в недостатньому обсязі знань та уявлень, якими зазвичай володіють діти такого віку, у невмінні порівнювати, бачити спільне й відмінне тощо. Усе це дає змогу батькам змінити свої погляди щодо такти­ки подолання неуспішності дитини із ЗПР і відкриває для них досі невідомі чи недостатньо актуалізовані форми розвивальної роботи з нею. Це гарний початок освітньої співпраці практичного психолога та батьків на шляху подолання ЗПР у дитини.

Наступним етапом консультування є робота з батьками, без при­сутності дитини. Першу бесіду ми проводимо одразу після обстежен­ня дитини, адже на цей час вже склалися певні враження і виникли деякі гіпотези щодо особливостей сімейного виховання та розвитку дитини. Іноді таку бесіду ми проводимо під час окремої зустрічі. При цьому обов'язково попереджаємо батьків про можливість наступних зустрічей, аби всебічно вивчити проблему.

Практичні поради педагогам групи, у якій виховуються діти з ЗПР

У своїй повсякденній діяльності вихователям, які мають у гру­пі дітей із ЗПР, насамперед слід формувати у них знання про колір, форму, величину предметів, їх розміщення у просторі. Цей процес має відбуватися поступово.

Цілеспрямовано ознайомлювати таку дитину з кольорами слід починати з двох років, а з формою і величиною предметів — з трьох років. Спочатку треба вчити дитину виділяти колір, форму, величи­ну як особливі ознаки предметів. Потім, починаючи з четвертого року життя, формувати сенсорні еталони: стійкі, закріплені у мов­ленні уявлення про хроматичні (кольори спектра, їх відтінки) та ах­роматичні кольори, геометричні фігури та відношення між кількома предметами різної величини. Формуючи у дитини сенсорні еталони, одночасно її необхідно вчити обстежувати предмети, групувати їх за кольором, формою і величиною за допомогою зразка-еталона, виконувати складніші окомірні дії.

Вихователям слід широко використовувати у роботі з дітьми із ЗПР дидактичні ігри і вправи (див. Додаток 3). Адже ігрова ситуа­ція полегшує дітям прийняття дидактичної мети і сприяє засвоєнню нових знань і вмінь.

Поради педагогам щодо спілкування з батьками, які виховують дітей із затримкою психічного розвитку

Не слід розпочинати розмову з батьками про особливості розвитку їхньої дитини

- «на ходу»;

- у присутності інших батьків у роздягальні;

- коли батьки повертаються з роботи втомлені й роздратовані;

- за таких умов, коли вас постійно відволікають.

Розмова завжди має починатися з позитивної інформації про дитину або з повідомлення про її досягнення, скажімо: «Юрко так гарно вміє складати одяг у шафку»! «Оленка вже навчилася допомагати мені готувати робочі місця дітей до заняття»! Підтримка педагога сприяє впевненості батьків, викликає бажання почути схвальні відгуки, а відтак — про щось розповісти, порадитися. За таких умов виникає взаємодовіра, приязнь.

Говорити про дитину слід, враховуючи її індивідуальні особливості, а не орієнтуючись на якісь абстрактні норми. Спочатку слід обговорювати досягнення, які по] мітив вихователь, а також ті, які виявили батьки під час спілкування з дитиною! вдома, і лише після цього можна переходити до обговорення певної проблеми таї способів її подолання.

До батьків слід звертатися, як до людей, які знають свою дитину найліпше: «Я дуже хотіла б з вами порадитися..» тощо.

Якщо під час обговорення певної проблеми дитини, з'ясувалося, що у вас з бать-| ками спільне бачення цієї проблеми, тоді можна починати обговорення спосо­бів її розв'язання та конкретної участі у цьому процесі батьків. Скажімо, якщо ви будете вправляти дитину у розрізненні предметів за кольором, то батьки мо­жуть удома провести вправу на знаходження у кімнаті предметів певного кольо­ру тощо.

Психолого-педагогічні умови збереження психічного здоров'я дошкільників

Чинники, що призводять до порушення психічного здоров'я дошкільників

Численні наукові джерела і спеціальні експериментальні до­слідження свідчать про негативний вплив на психічне здоров'я дитини стресогенних чинників, які постійно діють на дитячу пси­хіку і є головною причиною досить високого відсотка невротич­них проявів у поведінці дошкільників. Такими стресогенними чинниками є психо-травмуючі соціально-психологічні ситуації де­формованих взаємин у системі «близький дорослий — дитина».

Невротичні прояви у поведінці з'являються у дітей, які страж­дають від дефіциту спілкування з дорослими або від їх ворожого ставлення, а також у дітей, які ростуть в умовах сімейних негараздів.

Інформаційні перевантаження з повідомленнями про крадіж­ки, розбій, неприховані сцени з інтимної сфери життя дорослих та­кож негативно впливають на психічне здоров'я дітей.

Психічне здоров'я ДИТИНИ

Психічне здоров'я дитини характеризується її здатністю успішно регулювати свою поведінку і діяльність відповідно до загальноприйнятих норм і правил, активно розвиватись як особис­тість.

Зрозуміло, що кожний віковий період має свої норми психічно­го здоров'я. Варто зазначити, що у дошкільному віці слід говорити про норму психічного здоров'я ди­тини, яка активно розвивається як особистість.

Психічне здоров'я дитини — стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого Я

Наголосимо, що поняття «пси­хічне здоров'я» у жодному разі не вичерпується медичним аспектом. Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я визначають психічне здоров'я особистості за таки­ми основними критеріями:

• ставлення дитини до самої себе;

• ставлення до інших людей;

• здатність справлятися з вимогами життя.

Найчастіше виокремлюють характеристики психічного здоров'я у дошкільному віці залежно від виду прояву:

• психічних процесів —

• адекватність психічного відображення;

• адекватне сприймання дитиною самої себе;

• здатність до концентрації уваги на предметі;

• здатність до утримання інформації в пам'яті;

• здатність до логічного опрацювання інформації;

• критичність мислення;

• креативність;

• психічних станів —

• емоційна стійкість;

• зрілість почуттів (залежно від віку);

• стримування негативних емоцій;

• вільний, природний прояв почуттів та емоцій;

• здатність радіти;

• звичне (оптимальне) самопочуття;

• властивостей особистості —

• впевненість у собі;

• самоповага;

• незалежність;

• урівноваженість;

• оптимізм;

• почуття гумору;

• активність;

• енергійність;

• працелюбність;

• воля;

• самоконтроль;

• адекватна самооцінка;

• адекватний рівень домагань тощо. Психічно здорова дитина характеризується

гармонійністю розвитку, врівноваженістю, адап-тивністю, а також духовністю, орієнтацією на са­морозвиток і самоактуалізацію. Гармонійний особистісний розвиток і фізичне здоров'я сприяють успішній адаптації дитини у соціумі.

Емоційна потреба дитини у любові та захищеності

Депривація (з лат. сіергіуаііо — втрата, позбавлення) — психічний стан, при якому люди відчувають недостатнє задоволення своїх потреб

Патогенез (від грец. рб^ов — страждання, хвороба і дйпезіз — походження, виникнення) — механізми виникнення і розвитку хвороби та окремих її проявів у організмі — від молекулярних порушень до змін в органах і системах

За даними досліджень, порушення рівноваги у системі смисло­вих утворень внутрішнього світу дітей внаслідок депривації їх по­треби у збереженні почуття самоцінності, власної значущості для інших, зокрема батьків, зумовлює розвиток негативних емоційних станів. Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше міс­це серед душевних потреб дітей усіх вікових груп. Недостатнє задо­волення цієї потреби зумовлює ви­никнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів (неврозів, психопатій тощо).

Коли дитина потрапляє у психотравмуючу ситуацію, функці­ональна роль ціннісних переживань у процесі підтримання психіч­ного здоров'я стає надзвичайно важливою. Майже кожна ситуація, у якій зневажається, а то й принижується почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. На думку американського психолога Абрахама Маслоу (AbrahamMaslow), потреба дітей у по­вазі є глибоко вкоріненою і становить частину біологічної органі­зації людської істоти. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров'я дитини. І, навпаки, її депривація дезорієн­тує зростаючу особистість у власних цінностях, знижує самооцінку, порушуючи тим самим гармонійність самосвідомості, що є психоло­гічним підґрунтям психічного здоров'я. На думку доктора психоло­гічних наук, академіка Російської академії освіти Ірини Дубровіної, психічне здоров'я перетворює особистість на самодостатню.

Роль близьких дорослих у збереженні психічного здоров'я дитини

Рівень обізнаності батьків з особливостями дитячої психіки час­то відіграє вирішальне значення у збереженні психічного здоров'я дитини. Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини щодня, щогодини, щомиті, залишають дитину наодинці з об­разами різних страхів. Поступово, у міру накопичення досвіду не­гативних переживань у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність ра­діти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість з'являються настороженість, тривога, безпри­чинні страхи, порушення сну, занепокоєння тощо. Дитина позбавля­ється емоційного комфорту і почуття захищеності власного Я.

Визначальну роль у патогенезі психічного нездоров'я відіграє психологічний, тобто внутрішній конфлікт, що є зіткненням супе­речливих ставлень особистості. Переживання, що виникають під час цього конфлікту, можуть стати джерелами захворювання лише тоді, якщо конфлікт не розв'язується, тобто не зникає патогенне на­пруження і не знаходиться раціональний, продуктивний вихід із си­туації, що склалася.

Згадаймо коло потреб дитини, які пов'язані зі спілкуванням, з життям серед людей. Дитині потрібно:

• щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали;

• щоб вона була комусь потрібною і близькою;

• щоб вона була успішною у своїх справах;

• щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

Повноцінна реалізація цих потреб залежить насамперед від стилю спілкування батьків з дитиною. Адже саме він створює пси­хологічний клімат того серед­овища, у якому дитина зростає. Від стилю спілкування батьків з дитиною здебільшого зале­жить емоційний досвід, якого вона набуває.

Відомо, що незадоволен­ня значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руй­нівних» емоцій — гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у ці­лому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у пері­од дошкільного дитинства, зна­чною мірою залежить, буде ди­тина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичай­ні труднощі життя, протистоя­ти перешкодам, спокусам тощо. Адже саме у цей період закла­даються підвалини надзвичайно важливих для всього подальшого життя ціннісних орієнтацій дити­ни, зокрема:

• ставлення до самої себе;

• усвідомлення себе як особистості;

• почуття самоцінності;

• самооцінка.

Ціннісні орієнтації дитини залежать від того, як з нею спілкуються значущі дорослі — батьки у сім'ї, вихователь у дитячому садку.

Значення самооцінки для успішності дитини

Усім відомо, що діти з хорошими потенційними можливостями розвитку здібностей, але із заниженою самооцінкою гірше навча­ються, мають часті конфлікти з однолітками і вихователями, а потім і з учителями. їх невдачі з роками зростають.

Варто пам'ятати, що у дитини формується ставлення до себе лише на підставі ставлення до неї близьких дорослих. Вона ще не може оцінити себе сама. Образ Я дитині вибудовують її рідні люди. І дитина починає бачити себе такою, якою бачать її дорослі.

Водночас дитина не просто очі­кує позитивного ставлення до себе, а й домагається його, бореться за нього. І якщо саме у критичній ситуації, І коли дитині дуже важливо отримати І відчутне підтвердження любові з боку рідної людини, батьки відштовхують її, дитина звикається з оцінкою «пога­ний» і кидає виклик дорослим.

З переходом до шкільного жит­тя взаємини з дорослими ще більше ускладнюються. Діти і в школі пово­дяться за звичним сценарієм, нічого но­вого не очікуючи від оточення, і швидко переконуються у своїй правоті. Учителі їх зараховують до табору «поганих». Протягом шкільного дня на свою адресу вони отримують від учителів безліч зауважень, оцінних суджень негативного змісту з яскравим емоційним забарвленням. І це швидко підхоплюють однолітки. Поступово складається відповідна сис­тема стосунків у колі «товаришів». Але такі діти, відштовхнуті всіма, му­сять вижити самотужки. І вони виживають, як можуть: утікають з дому, вживають наркотики, крадуть тощо. Але що більше прикрощів трапля­ється з дитиною, то більше потрібне їй визнання батьків і членів роди­ни, їхні любов, захист, підтримка і віра в успішність дитини.

Дуже важливо, щоб батьки вміли виявляти свою любов до дити­ни. Адже часто конкретні вияви любові від батьків дитина сприймає як образи, вони викликають у неї негативні відчуття і переживання.

Головне завдання сімейного виховання — сформувати у дити­ни почуття самоцінності та адекватну самооцінку.

Помилки у вихованні адекватної самооцінки часто стають сер­йозною причиною розладів у сфері психічної регуляції дитини, що призводить до дезадаптації у колективі однолітків. Так, одні діти стають дуже збудливими, занадто неспокійними, дратівливими, інші навпаки — пасивними, млявими, полохливими, схильними до відчу­женості. Як одні, так і інші — емоційно вразливі діти. У стосунках з дорослими і ровесниками у них часто виникають конфлікти, непо­розуміння, спостерігаються сильні емоційні прояви, зокрема спря­мована на інших агресія, спалахи гніву, сльози, погрози завдати шко­ди власному здоров'ю тощо.

Дуже важливо помічати відхилення у поведінці дітей і вчасно нада­вати відповідну психологічну допомогу. І тут важко переоцінити роль педагогів дошкільного закладу. Саме від уміння вихователя вчасно підмі­чати, правильно розуміти та корегувати особливості емоційних проявів дитини у процесі регуляції нею своєї ігрової діяльності і спілкування ба­гато у чому залежить подальший розвиток підростаючої особистості. Цій самій меті мають підпорядковуватися і стратегії виховних та навчальних впливів, розраховані на те, щоб зберегти психічне здоров'я дитини від руйнівної дії негативних емоційних чинників, які становлять серйозну загрозу нормальній життєдіяльності дітей у майбутньому.

Психолого-педагогічні умови збереження психічного здоров'я дошкільників

Без надання належної психотерапевтичної допомоги психоген­ні порушення у формуванні особистості дитини стають стійкішими, егоцентрично загостреними, збуджувальними або гальмівними.

Однією з найважливіших умов збереження психічного здоров'я дітей є дотримання науково обгрунтованих психогігієнічних норм організації виховання дошкільників з урахуванням індивідуальних норм навчального навантаження. Дотримання цієї умови дає змогу не лише зберегти, а й підвищити якість психічного здоров'я дитини.

До психогігієнічних норм належать:

• сприятливий характер педагогічного впливу, зокрема стабіль­ність позитивного емоційного тла виховання і навчання;

• забезпечення свободи в особистісному самоствердженні та відповідальності за власний розвиток;

• забезпечення індивідуально посильної міри новизни під час навчання, її оптимального співвіднесення з пізнаваль­ним досвідом особистості;

• орієнтація виховання і навчання на зону найближчого роз­витку дитини з урахуванням сензитивних періодів для роз­витку того чи того виду активності;

• дотримання принципу включення вихователя у спільну з діть­ми діяльність;

• вчасне створення сприятливих умов для психічного розвит­ку кожної дитини;

• дотримання принципів гуманізації освіти. Збереження психічного здоров'я — безперервний профілак­тичний процес, який передбачає своєчасне попередження психое­моційного перевантаження.

Умови психопрофілактики відхилень у здоров'ї та розвитку дітей

Психопрофілактика відхилень у здоров'ї та розвитку передбачає ово­лодіння дітьми певними уміннями і навичками, зокрема діти мають:

• навчитися опановувати свої почуття у критичних ситуаці­ях, розуміти власний емоційний стан і спонукальні мотиви своєї поведінки та поведінки інших людей. Крім того, вони мають володіти вмінням звільнятися від негативних емоцій, не допускаючи необдуманих емоційних реакцій та дій;

• навчитися виробляти психічний імунітет до негативних по­дразників, тобто сприймати їх як факт і оцінювати розу­мом, а не через емоції;

• набути досвіду самостійного долання перешкод, що дасть змогу розвивати здатність до адаптації, виробляти «імунітет» до стре­сових ситуацій, життестійкість, а отже — використовувати стре­сові ситуації для особистісного зростання і розвитку.

Провідною умовою психопрофілактики відхилень у здоров'ї і розвитку є наявність ціннісного середовища, у якому зростає дитина, — сімейні ідеали, цінності, потреби, пріоритети

Основні умови побудови оптимальних стосунків вихователя з дітьми

Організовуючи життєдіяльність дітей у дошкільному закладі, вихователь має повсякчас турбуватися про створення оптимальних

умов для повноцінного особистісного розвитку вихованців. Тому по-1 будова стосунків у системах «вихо­ватель — дитина» та «вихователь —1 батьки» має дуже важливе значен­ня. Від того, як спілкується вихо­ватель з дітьми, багато у чому зале­жить їхнє психічне благополуччя. Щоб створити безпечні психологічні умови для кожної дитини у групі, вихователь має:

• відмовитися від авторитарного стилю спілкування з дітьми, ] встановити довірливі та відкриті стосунки, розширити особистісно-орієнтовані форми контакту, за яких діти перебувають у центрі ува­ги співбесідника, розвивати власну емоційну чутливість до різних емоційних станів дитини;

• прийняти кожну дитину такою, якою вона є;

• встановити довірливі особистісні стосунки з кожною ди­тиною, з кожним із батьків — вихователь має бути обізнаним з тим, який психологічний клімат панує у сім'ї тієї чи тієї дитини;

• сприяти формуванню позитивної атмосфери у сім'ї, при­йняттю батьками своєї дитини такою, як вона є, розумінню батьками внутрішнього світу дитини, її проблем, переживань;

• всебічно підтримувати розвиток Я кожної дитини, її реф­лексії — розуміння дитиною своїх емоцій, своїх можливостей і осо­бливостей, причин і наслідків своєї поведінки;

• організовувати емоційно значущу для дітей діяльність, що викликає у них інтерес, здивування, інтелектуальне занепокоєння, радощі пізнання;

• використовувати особистісні форми спілкування з дітьми під час організації освітньої діяльності. Це дасть змогу вихователю врахо­вувати індивідуальні особливості фізичного та психічного розвитку ді­тей, варіювати навантаження, міру допомоги та характер вимог;

• надавати переваги індивідуальним та дрібногруповим фор­мам організації спільної пізнавальної діяльності дошкільників, що стимулює розвиток навичок співпраці і тим самим дає змогу форму­вати механізми емоційно-вольової регуляції у дітей;

• адекватно оцінювати поведінку і результати діяльності дітей, а також характер їх взаємин з іншими дітьми. Оцінка не має приголо­мшувати дитину, дезорієнтувати її у власних цінностях, бути джерелом негативних переживань. Оцінка має бути співзвучною очікуванням дитини щодо дорослого, стимулювати дитячу активність, ініціативу, прагнення до творчості. Оптимальна оцінка є засобом підвищення ре­зультативності діяльності дитини і разом з тим основою для подальшого розвитку її ціннісного ставлення до себе як до суб'єкта діяльності;

• дотримуватися принципів гуманізації відносин, тобто під­носити гідність кожної дитини — сприймати і ставитися до неї як до найвищої життєвої цінності.

Саме за цих умов кожна дитина отримує все необхідне для сво­го розвитку, прояву своєї індивідуальності, реалізації своїх потенцій­них можливостей та здібностей, стає творчою особистістю. Слід ще раз наголосити, що будь-які форми покарання дитини, за яких при­нижується її власна гідність, недопустимі!

Порівняльна психологічна характеристика психічно здорової дитини і дитини з порушеннями психічного здоров'я

Психічно здорова дитина	Дитина з порушеннями психічного здоров'я
Добре ставиться до самої себе:	Неоднозначно ставиться до самої себе — надто егоїстично поводиться з іншими або зневажає себе:
позитивно, толерантно ставиться до себе та до інших	негативно сприймає інших дітей і світ у цілому
не применшує і не перебільшує своїх здібностей	перебільшує свої здібності або недооцінює себе
приймає власні недоліки	не приймає свої недоліки або, навпаки, комплексує з приводу них
поважає себе	обожнює себе чи знецінює своє Я
усвідомлює свою здатність подолати більшість складних ситуацій, що виникають	неадекватно оцінює ситуації і свої можливості щодо їх подолання (мотив — уникнення невдач)
Добре почувається з іншими дітьми:	Властиве прагнення бути серед дітей, але погано почувається з іншими, віддає перевагу самотності і відчуженості:
враховує інтереси інших дітей, відчуває душевний біль інших, проявляє альтруїзм і співчуття	не враховує інтереси інших дітей, ставлячи власні інтереси на перше місце; не відчуває душевного болю інших — проявляє егоїзм, заздрощі, гордощі, зловтіху
любить інших дітей і довіряє їм, поводиться природно	вороже ставиться до інших дітей, поводиться напружено, відчужено — уникає спілкування
не принижує дітей і не дозволяє це робити іншим, тактовна, відкрита, лояльна, щира у стосунках з іншими дітьми	постійно прагне до приниження інших, характеризується немотивованою грубістю у стосунках з іншими дітьми, злостивістю, підступністю
вважає себе частиною групи, легко вживається у групі	проявляє яскраво виражені егоцентризм (концентрація на собі), егоїзм стосовно інших, відчуває відчуженість у групі
відчуває відповідальність за доручену справу	не відчуває відповідальності
Справляється з викликами життя: намагається розв'язати проблему, зіткнувшись з нею не боїться взяти на себе відповідальність ставить перед собою реалістичні цілі • може самостійно приймати рішення • із задоволенням докладає зусилля до справи, якою займається	Неспроможна впоратися із викликами життя: • проявляє суб'єктивну безпорадність при виникненні проблемних ситуацій — не бачить виходу з них (можливі внутрішні страждання) • перекладає відповідальність на інших ставить перед собою нереальні цілі не здатна самостійно приймати рішення швидко змінює захоплення, при виникненні найменших складнощів кидає розпочату справу

консультація від психолога. ( Лозицька О.В )

ДИТИНА ЙДЕ ДО ШКОЛИ. РАДОЩІ Й ТУРБОТИ.

Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості – учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності – навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висуваються нові вимоги, у неї з'являються нові обов’язки; нові товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?

Під час вступу до школи практично всі першокласники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає, і досить швидко ? Значною мірою це пов’язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: “ Ось підеш до школи – там тобі покажуть!”, “ Тільки спробуй мені приносити двійки!” Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім’ї. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги.

Психологічне напруження, яке виникає у першокласників, є результатом реакції на незвичну обстановку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання стосовно однолітків: чи зможе він навчитися, як усі, чи товаришуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психологічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя – режим учня – дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороб. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора – два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткове навантаження і з’ясувати, чи вкладається воно у розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміни навичок, хоча з деякими доведеться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, продуманіший відпочинок дитини. Тут немає правила одного дня для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сім’ї.

Уже з перших днів навчання у дітей з’являється так званий фантом шкільної оцінки. Ще будучи дошкільниками, діти мріють отримувати тільки найкращі оцінки. Коли вчитель починає ставити оцінки, дитина сприймає позитивно тільки дванадцяту, всі інші оцінки для неї негативні. Звісно, першокласник не розуміє синтетичної природи шкільної оцінки, він колекціонує дванадцяти, немов бойові трофеї, і боїться інших оцінок. Фантом шкільної оцінки багато в чому створюють і батьки. Більшість із них думає, що в 1 і 2 класах їхня дитина має вчитися тільки на відмінно. Серед них існує думка : якщо дитина вже на першій сходинці основної школи не встигає, то вона ніколи не зможе стати хоча б “ середняком”, від репутації ж слабкого учня до закінчення школи не позбутися, подальшу долю не відмінника батьки бачать у похмурих тонах.

Що ж приваблює дитину в школі ? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя – шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі.

Колективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися і уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти і п’ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової системи, і швидке виснаження і втомлюваність у зв’язку з поганим здоров’ям, і психологічна неготовність – слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам’ятовуванням. Байдуже, або навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато, а у тих, які знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як непосильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов’язане з відчуттям успіху. А успіх – найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Найголовніше, що дається дітям у 1 класі, - це не конкретні завдання і навички, а вміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під бажання і настрій малюка, а в школі, де він – один із тридцяти учнів, які мають чітко виконувати вказівок вчителя, що адресовані всьому класові.

Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов’язані з самосвідомістю, яка наявно виявляється у самооцінці, в тому, як дитина бачить себе, свої якості, можливості, успіхи і невдачі. Самооцінка – це складне динамічне особистісне утворення, один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Адже занижена самооцінка – результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, не старанністю та іншими “ гріхами”. Несхвалення дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом оцінок учителя. Особливе значення діти надають своїм інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загальновизнаною.

Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі – рівень фізичного і функціонального розвитку дитини, стан її здоров’я. Ці показники визначає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику.

Фактори ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потребує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездоглядності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небезпечне і протилежне – гіперопіка, надмірне научування дитини.

Головне пам’ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу, відставання само собою не приходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама собою, вона тісно пов’язана із здоров’ям своєї дитини і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того , як іти до школи.

І, нарешті такий аспект дитячого здоров’я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, - це психічне здоров’я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і навчальне навантаження непосильні. Неспокійні, плаксиві, вони дуже швидко втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через деякий час виникає питання, чи може ця дитина навчатися у масовій школі ?

Порушення нервово-психічного здоров’я, про яке ми говоримо, відносяться до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби.

Одним із варіантів загальної нервової ослабленості є так звана невропатія. Її прояви різноманітні:

v Підвищена нервова чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;

v Швидка втомлюваність при підвищеному навантажені, шумі, задусі, яскравому світлі;

v Порушення сну ( сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина погано засинає; у неї потреба у денному сні);

v Такі порушення як енурез, тики і заїкання.

Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготовленою, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити виховання вчителю. Зусилля сім’ї і школи мають доповнювати одне одного, сприяючи формуванню гармонійно розвиненої особистості.

Коментарi